Океан Ельзи у Нью-Йорку
Нещодавно у Нью-Йорку виступив український гурт “Океан Ельзи”. Завдяки інтернет-журналу Comma я був акредитований в якості фотографа. Про сам концерт ви можете прочитати у них на сайті - https://comma.com.ua/articles/okean_elzy_new_york, а я хотів би зупинитись на технічних деталях. Ті, кого не цікавлять технічні подробиці зйомки концерту, можуть або перейти одразу за посиланням, або переглянути фотографії нижче
Коли Comma звернулись до мене з пропозицією пофотографувати концерт, то звісно я погодився. Хоча мій останній досвід концертної зйомки був років 6 тому з просунутою мильницею Canon G6. Тому, звісно, я одразу почав думати, як зробити це якісно. На перший погляд може скластись думка, а що тут складного - є фотоапарат, просто натискай кнопку, коли бачиш красивий кадр. Але є кілька нюансів:
- зазвичай на концертах мало світла і, скоріше за все, вам не дозволять користуватись спалахом, тому бажано мати “світлі” об’єктиви - з максимальною діафрагмою принаймні 2.8 (якщо ви, звісно, не поціновувач розмитих світлин). З таких об’єктивів у мене був лише 50mm F1.4. Тому я вирішив орендувати ширококутний об’єктив Canon 16-35mm F2.8. Але так трапилось, що більшість компаній у Нью-Йорку, які займаються орендою обладнання, належать євреям, а у них саме в ті дні було якесь релігійне свято, то всі вони були зачинені аж 10!!! днів. Тому мені довелось попросити знайомого фотографа позичити мені свій об’єктив.
- також часто дозволяють фотографувати лише пару пісень, але цього разу дозволили знімати весь концерт
- відстань між фотографом і сценою (не завжди є можливість підійти близько, тому zoom-об’єктив також не завадив би)
- бажано знімати з різних точок, щоб не виходили одноманітні кадри
Щоб не мучитись зі зміною об’єктивів, я вирішив позичити у колеги його маленький DSLR-фотоапарат Canon EOS SL1. Також завдяки його кроп-фактору 1.6 мій об’єктив Canon 24-105mm магічно перетворився на 39-168mm, що дозволило мені знімати сцену з протилежного балкона.
Навантажений фототехнікою я поїхав після роботи у Webster Hall, де виступали “Океан Ельзи”. Я вже був до того там на концерті Bonobo та The Notwist і чомусь був певен, що між сценою і слухачами буде достатньо місця, щоб вільно пересуватись, але по факту загорожа була так близько, що дві людини ледве розходились. Також мене трохи демотивувало, коли я побачив, що інші фотографи були більш підготовлені - мали кращу оптику, бо я в останній момент не взяв свій zoom-об’єктив Canon 70-200, а сумка вже ставала непідйомною. Також я думав, що під час концерту буде цікавіше світло. Наприклад, деякі гурти влаштовують ціле світлове шоу. Але цього разу не було нічого оригінального.
Коли я знімав, то один з фотоапаратів клав на сцену і мені весь час здавалось, що Вакарчука це страшенно дратує, адже в той момент це була його територія.
Коли мені набридло знімати біля сцени, я піднявся на балкон, але там так щільно стояли люди, що майже неможливо було знімати. А я надто сором’язливий, щоб просити когось віддати мені місце. В результаті доводилось знімати через голови людей.
Годі й казати, що процес фотографування дуже відволікає від музики.
Щоб не пропустити гарні кадри, я встановив на фотоапарати режим безперервної зйомки. Бо часом з серії 5 кадрів лише один виходить хорошим. Це, правда, мало один негативний момент - кількість кадрів, яку ти отримуєш після концерту. У мене вийшло близько 1500, але якщо врахувати, що я знімав RAW+JPEG, то в результаті мав близько 3000 кадрів, які займали більше 40 гігабайт. І просто імпортувати їх всіх у Lightroom зайняло не одну годину. Після цього я багато часу витратив на те, щоб видалити невдалі кадри та відмітити ті, які на мою думку заслуговували уваги. Після “чистки” у мене залишилось близько 1000 кадрів, з яких я відмітив 200. Фінальним етапом було з цих 200 відібрати найкращі, таким чином я відібрав близько 30 фотографій. Нескладно порахувати, що це складає лише 2% від загальної кількості зроблених кадрів.
На майбутнє я зрозумів, що на концерти варто таки ходити просто слухати музику - це набагато приємніше.
