TRIP

California State Route 1

Траса CA-1 - це дорога, що простягається по тихоокеанському узбережжю США з півночі на південь. Ця дорога не менш відома ніж, наприклад, славнозвісний route 66 та вважається однією з найкрасивіших доріг у світі. Звичайно, дорогу з Сан-Франциско до Лос-Анджелеса ми вирішили прокласти саме цією трасою, хоча часу це зайняло набагато більше, ніж було б якщо ми б поїхали по highway 101.

Траса СА-1 має зазвичай одну смугу у кожному напрямку руху, зрідка - дві, це не найшвидший варіант дістатись до пункту призначення.

Беручи початок на півночі біля містечка Leggett, CA-1 веде до південного містечка Dana Point, а між ними сполучає такі великі міста як Сан-Франциско, Лос-Анджелес та Сан-Дієго, а також маленькі, проте дуже мальовничі містечка Санта-Круз, Монтерей, Санта-Барбара та інші. Також ця, як її часто називають, All-American Road проходить територією національного парку Біг Сюр.

Нам не дуже пощастило з погодою у день нашої поїздки - абсолютну більшість часу висів низький туман.

Часом туман був так низько, що можна було побачити ясне небо над ним

Розповім деякі цікаві факти з історії траси. Звичайно, вона стала CA-1 не одразу. Будувались різні сегменти дороги, котрі в різні часи з’єднувались між собою і свого остаточного вигляду траса набула лише в 1964. Перший ж сегмент дороги було побудовано ще в 1930-х роках, це частина дороги як раз у районі Біг Сюр. Будувати там було дуже тяжко через рельєф - високі пагорби, що стрімко зриваються до океану, місцями зі скелястими прірвами, а місцями з нестабільними ґрунтами, що постійно зсувались. На таке небезпечне будівництво було залучено працю ув’язнених. За свою роботу вони отримували зменшення строку ув’язнення, а також плату у розмірі 33 центів на день.

Скелі спускаються до води дуже круто

А в районі Пойнт-Мугу дорогу треба було прокладати крізь скелі, для чого використовували вибухівки, що лишились з запасів для першої світової війни. Під час літніх Олімпійських ігор 1932 року саме цими шляхами проходили велосипедні змагання. Траса СА-1 не лише з’єднує різні міста, а й веде до парків, гарних пляжів і просто шалених краєвидів, тому вона є відомим туристичним маршрутом.

Серферський пляж просто біля дороги

Мені важко уявити як серфери сиділи у воді, навіть у гідрокостюмах, адже було доволі прохолодно

За різними оцінками траса допомагає туристичній галузі отримувати кілька мільйонів доларів щороку. Проте її утримання є зовсім недешевим - дорога постійно зазнає впливу зсувів ґрунту, ерозій та навіть землетрусів. Іноді для ремонту окремі частини дороги закриваються на кілька місяців.

Ремонтні роботи по трасі

Якщо їхати трасою СА-1 з Сан-Франциско до Лос-Анджелеса, то мальовниче узбережжя буде зі сторони пасажира

Багато кадрів я робив на ходу просто з вікна автомобіля

Через обмежений час відпустки ми не мали можливості проїхати всю трасу повністю. Проте про відрізок Сан-Франциско - Лос-Анжелес розкажу більш детально. Перше, що хочеться зазначити, - якщо плануєте проїхати з Сан-Франциско до Лос-Анджелеса цією трасою, не жалійте часу. Одного дня буде замало. Час забирають не лише краєвиди шаленої краси, але й містечка по дорозі, що часто варті уваги та некороткої прогулянки. Ми робили одну зупинку на ночівлю по дорозі, але зараз знаємо, що варто було зробити хоча б дві.

Отже, ми виїхали не дуже рано з СФ, як раз перечекали ранковий насичений рух, і вже за пару годин були на місці нашої першої зупинки - містечку Санта-Круз

Погода у містечку Санта-Круз порадувала мальовничим небом

Погулявши кілька годин містом, ми зрозуміли, що того замало і треба було б виділити на це місто хоча б пів-дня та заночувати тут. Проте бронь в готелі, до котрого ще було довго їхати, змусила нас рушати і десь о шостій годині дня ми продовжили подорож гірськими серпантинами.

Такі краєвиди відкриваються буквально за кожним поворотом дороги

Дорога проходить дійсно мальовничими місцями, пасажири в машині тільки встигають клацати фотоапаратами чи навіть знімають відео з вікна. Водіям же варто уважно стежити за дорогою, а не пейзажами - дорога вузька, з однією смугою, прірвою з одного боку і постійним серпантином.

“Серпантин” гірської дороги

Дуже часто по дорозі на узбіччі трапляються більш широкі “кишені”, де можна зупинитися і вийти з машини помилуватись краєвидами. Проте якщо зупинятись на кожному такому місці, то може й кількох днів не вистачити на подолання шляху. Чудовий компроміс у цій ситуації - зупинятись у місцях, що позначені знаками Vista Point. Це дуже зручно, по-перше, про ці місця знаки попереджають завчасно і вам не доведеться різко гальмувати, по-друге, в цих місцях асфальтована зона для парковки авто, зручні заїзди та виїзди на трасу, часто є смітники та біноклі.

Панорама краєвиду, що відкривається з оглядового майданчику

Дорога вела нас повз містечка Монтерей та Кармель, в які ми не заїхали через брак часу, але обов’язково колись повернемося.

Маленька скеляста бухта

Далі дорога веде в район Біг Сюру. Варто зауважити, що саме перед цим відрізком варто перевірити скільки у вас пального. Заправок у Біг Сюрі мало, іноді відстань між ними складає біля 40 миль, а на тих заправках, що є, вартість пального в середньому на долар дорожча за ринкову. Також варто попередити, що зв’язок мобільний на цьому відрізку дороги часто пропадає. З обов’язкових місць Біг Сюру - пляж з фіолетовим піском, Пойнт-Лобос та, звичайно, міст Біксбі.

Панорамний огляд мосту

Міст Біксбі був відкритий 1937 року після 18 років будівництва. Він був дуже важливим для регіону, оскільки часто зимою інші дороги були непрохідними і місцеві жителі лишались відрізаними від світу. Спочатку міст носив назву Rainbow Bridge, але був перейменований на честь Чарльза Біксбі, що володів великими наділами землі у цій місцевості.

Його було побудовано коштом $199,861 (хоча бюджет під будівництво становив $203,334 - який чудовий приклад НЕрозкрадання бюджетних коштів!). А в травні 1996 року почалася перебудова мосту, його треба було оновити, та головне - зробити сейсмічно стійким, бо землетруси в тих краях не рідкість. Оскільки одним з завдань перебудови було збереження оригінального вигляду мосту, бюджет проекту був не маленьким (біля 20 млн доларів).

Міст Біксбі - дуже відома споруда, він є однією з найбільш часто фотографованих споруд, з’являвся не в одному рекламному роліку або фільмі, був зображений на поштових марках.

Попередження про небезпечні схили біля мосту

Вид з іншого боку

Для цього кадру вирішив скористатись своїм об’єктивом Lensbaby

Погулявши біля мосту Біксбі ми рушили далі. Цей кадр я зробив з вікна автомобіля. Загалом дивуюсь, як фотоапарат не впав у мене на дорогу за весь час подорожі

По дорозі ми зупинились на одному з оглядових майданчиків і побачили зграю морських слонів, що відпочивали на березі. Їх було дуже багато - і вони зовсім не боялись людей

Поруч з пляжем, котрий так полюбили морські слони, зробили прогулянкову доріжку й для людей


Далі йде багато різноманітних кадрів, зроблених під час подорожі

Кадри наче з фільму Хічкока

Історичний парк Point Sur і маяк

Часом туман трохи розсіювався і можна було бачити блакитне небо

На вершині гори я помітив цікавий будинок

Будинок на колесах

На таких дорогах важко розігнатись - бо один поворот змінявся іншим, а за огорожею вже починалась прірва

Часом люди живуть дуже далеко від дороги, тому їхні поштові скринькі встановлюють в одному місці

До Лос-Анджелеса ще не так і близько - 302 милі

Це могла бути машина Роса з серіалу «Друзі», адже саме він був фанатом динозаврів

Ще один вид з оглядового майданчика

Щоб каміння не потрапляло на дорогу, її захищають такими сітками

Ще один арочний міст - Big Creek Bridge

Скелястий краєвид

Будинок на колесах №2

Собака-водій

Захід сонця застав нас у дорозі. Всі ці зупинки на оглядових майданчиках насправді забирають потрохи час

Для того, щоб заїхати в місце нашої ночівлі нам довелося дещо відхилитися від траси CA-1, але воно того було варте, бо зупинились ми в містечку Солванг. Це крихітне місто було збудоване датськими поселенцями у традиційному датському стилі. Такий собі маленький Копенгаген у Каліфорнії. Цьому місту обов’язково буде присвячено окремий допис.

До речі, ми трохи хвилювались, що приїжджаємо у мотель доволі пізно, а у маленьких готелях часто немає цілодобових рецепцій. Так, коли ми приїхали, то вже все було зачинено, проте на дверях ми знайшли конверт адресований нам, у якому лежав ключ від номеру

На наступний день ми погуляли Солвангом і рушили далі, проїхали Санта-Барбару (до якої завітаємо по дорозі назад) і дісталися нарешті Лос-Анжелеса.

Нашою машинкою у цій подорожі був чудовий Фольксваген Жук.

А піснею подорожі стала - Daft Punk - Get Lucky. Її дуже часто крутили по радіо - і вона дуже добре гармоніювала з нашим настроєм


Читайте також інші дописи про Каліфорнію

comments powered by Disqus