Нью-Йорк → Париж
Цього року досить спонтанно ми з дружиною вирішили відвідати Європу, а саме Париж та Брюссель. Звичайно, літати в Європу з США - недешеве задоволення, а оскільки європейські посольства для отримання віз вимагають наявність заброньованих/куплених авіаквитків, то я завчасно розпочав полювання на них. Ми планували летіти у високий сезон, тому вартість квитків, м’яко кажучи, не радувала. Я розглядав різні варіанти: летіти до Парижа або Брюсселя, дивилися також варіанти з іншими західноєвропейськими столицями. На щастя, виявилось, що до Парижа літає лоукост XL Airways. Звісно, першою нашою думкою було піти у французьке посольство за візами. Але ми вчасно помітили у них на сайті вимогу щодо терміну дії американських віз (віза має бути дійсна щонайменше 3 місяці після повернення з Франції). Термін дії моєї візи закінчувався трошки швидше (буквально всього на пару днів) за цей тримісячний термін. Тому ми скористались правом отримувати візу тієї країни, де ми планували найдовше бути, тобто Бельгії.
У бельгійському консульстві також вимагають багато документів для отримання візи, проте вимоги до деяких з них значно м’якші за відповідні у французькому консульстві. Не розумію, чому б не замінити це все онлайн-системою подачі документів на візу - скануєш всі документи, надсилаєш у посольство, а вони призначають співбесіду, якщо документи в порядку.
Склалось враження, що співбесіда була формальністю, адже не задавали жодних питань - просто переглянули, чи всі документи є в наявності. Після цього сказали, коли можна буде забрати паспорти. У мене не було сумнівів, що дадуть візи - так і сталось. Дали навіть багаторазову візу, але, оскільки термін дії моєї американської візи спливав у листопаді, то і шенгенську візу дали лише до жовтня. На радощах ми з дружиною зайшли у бельгійську кав’ярню Le Pain Quotidien (між іншим, раджу її відвідати, якщо ви там ще не були).
Обмін грошей
Перед подорожжю ми вирішили поміняти долари на євро, щоб не потрапити в ситуацію, коли картку не прийматимуть. Як виявилось, це було не дуже розумне рішення. В більшості випадків обмін у Європі буде вигідніше, ніж у США. Я точно зараз не згадаю цифри, але купували ми євро у Нью-Йорку за курсом приблизно $1.4 у той час, як в Парижі це коштувало б $1.25-$1.3. До того ж у нас лише одного разу автомат з продажу квитків на метро не прийняв кредитну картку. Просто подбайте про те, щоб у вас була кредитка з чіпом. Останнім часом кредитні компанії почали видавати майже всі нові кредитні карти з чіпом в рамках боротьби з шахрайством.
Переліт
За переліт лоукостом треба платити деякою втратою комфорту. По-перше, XL Airways має обмеження на вагу ручної поклажі - лише 5 кг. Добре, що я про це дізнався до подорожі, а не в аеропорті. Мій фоторюкзак тягнув на 8-9 кг, тому на всяк випадок ми взяли ще одну сумку, в яку поклали частину об’єктивів. По-друге, сидіння були досить незручні. І питання не в розмірах, а скоріше у висоті і відсутності підніжки. За 8 годин, що тривав політ, мої ноги вже благали мене втекти з літака. Поза тим, їжа була нормальна, були монітори з фільмами. Та і сам прямий рейс також був вагомою перевагою.
Громадський транспорт чудово розвинений в Парижі. Дістатись міста з аеропорту громадським транспортом також дуже зручно. Я зупинив свій вибір на потязі RER Train, який йде з 2-го терміналу до станції Gare du Nord, на якій ми вже пересіли на метро.
Підказка: якщо ви вже купили квиток на RER Train, то не викидайте його, бо зможете скористатись ним при вході до метро і вам не доведеться додатково оплачувати проїзд.
Оскільки потяг метро якусь частину маршруту проходив над дорогою, то я мав можливість побачити місто - і перші враження були досить приємними.
Готель
Наш готель Monceau Wagram був розташований у 17 окрузі на досить спокійній вуличці лише в 10 хвилинах пішки від Тріумфальної арки та Єлисейських полів. Він виявився маленьким (як і абсолютна більшість готелів Парижу), але зручним. Дівчина у лобі пристойно розмовляла англійською. Через те, що нашу кімнату недоприбирали, вона запропонувала нам каву з круасанами. Важко було відмовитись.
Окремо хочеться розповісти про погоду. Ми чомусь зовсім не подумали про те, що в Європі влітку може бути прохолодно. Суто випадково ми подивились перед відльотом погоду та поклали трохи теплих речей. Це було дуже правильне рішення, враховуючи середню температуру 15-20°. Я вже мовчу про дощі, хоча вони і не тривали довго.
Англійська мова
Звісно, у мене був нав’язаний стереоnип, що французи терпіти не можуть іноземців і, навіть ті, хто знають англійську, все відповідають французькою. На жаль/щастя, цей стереотип було зруйновано. У сфері обслуговування не все так погано - працівники у готелі та офіціанти в ресторанах переважно досить добре розмовляють англійською. Так, у них буває такий акцент, що ти не одразу розумієш, якою мовою з тобою розмовляють. Лише пару разів у нас була ситуація, коли дівчина-підліток сказала, що не говорить англійською, а також у кав’ярні дівчина не знала всіх складових сендвіча англійською та перепитувала колегу. Наскільки я зрозумів, через історичні конфлікти з Британією французи не надто намагаються вивчити англійську. Це, звісно, дуже контрастує, наприклад, з Нідерландами та Данією, де навіть звичайний перехожий зможе відповісти англійською, вже не кажучи про сферу послуг.
З іншого боку, я нарешті зрозумів, як відчували себе мої батьки, коли цього року вони вперше завітали до Нью-Йорка. Без знання мови вони навіть не змогли замовити піцу to go. Так я і почувався в Парижі - до мене звертались, а я нічогісіньки не розумів.
Ресторани
При виборі ресторанів я часто керувався принципом перейти з основної вулиці на бічну вуличку, бо саме там можуть ховатись заклади, які не зіпсуті туристичною увагою. І, звісно, ми намагались заходити в ті, в яких бачили французів, що, не поспішаючи, пили вино - навряд місцеві ходитимуть у поганий заклад.
Цікава деталь - французькі закони зобов’язують ресторани включати у рахунок 15% за обслуговування. Більше того, ціна у меню вже включає французький аналог ПДВ та податок за обслуговування - тому не треба нічого додатково рахувати при оплаті рахунку. Хоча, звісно, ніхто не забороняє додатково залишити 1-2 євро офіціанту, а 10% буде вважатись щедрим жестом. У США все навпаки - в кінцевий рахунок включають додатково податок на продаж (Sales Tax), а також треба залишити чайові (мінімум 15%). Таким чином, загальна вартість обіду/вечері зазвичай зростає приблизно на 25%.
Правда, перший ресторан, в якому ми сховались від дощу і смачно повечеряли, неприємно вразив в кінці - офіціантка збрехала, що обслуговування не включене у рахунок. Як там кажуть - було смачно, але осад залишився. Тому навряд після цього я рекомендуватиму цей заклад.
Звісно, нам не вдалось уникнути порівнювань з Нью-Йорком. Зроблю кілька висновків:
- якщо врахувати нью-йоркський податок на продаж та чайові, то загалом фінальні ціни в ресторанах Парижа та Нью-Йорка приблизно однакові
- порції у Парижі менше, але мене це влаштовує, оскільки я не так багато їм
- це стосується кави також - я вже і забув, що таке “маленьке капучино”
- дуже не вистачало звичайної води з льодом, яку в Нью-Йорку майже одразу приносили на стіл. Тому нам доводилось пити вино :)
Туристи
Париж
Загалом я не очікував нічого особливого від Парижу. Мушу зізнатись, що я навіть насміхався над фразою “побачити Париж - і померти”. Я дуже часто оцінюю міста за критерієм мого гіпотетичного бажання там жити. І Париж, безсумнівно, потрапив би у мій список. Я чудово розумію, що враження туриста відрізняються від реального життя з усіма його побутовими дрібницями, але мріяти ніхто не забороняє.
По-перше, мені дуже сподобалась архітектура Парижа. Обожнюю старі будинки, які збереглись дотепер. Всі ці старі двері, барельєфи, дерев’яні віконниці. Я просто отримував естетичну насолоду, блукаючи паризькими вуличками з фотоапаратом. Але також я отримав насолоду і від сучасної архітектури після відвідування La Defense.
Та і загалом стиль життя французів мені імпонує - вранці їси круасани з кавою, в обід та ввечері неквапливо п’єш вино.
Оскільки у нас було лише 4 дні на Париж, то ми навіть не намагались все охопити, всюди потрапити. Мушу зізнатись, що не був у Луврі, не заліз на Ейфелеву вежу та Нотр-Дам, а також не бачив кабаре «Мулен Руж». Десь банально не встигли, десь не хотіли стояти в кількагодинній черзі. Насправді, я не розглядаю цю подорож як останню. Я люблю розкривати місто поступово. Шкода, правда, що знаходиться воно так далеко.
Та і блукати вуличками мені набагато було приємніше, ніж робити вигляд, що я дуже цікавлюсь живописом та для галочки побачити Мону Лізу. Жодним чином не заперечую інші види відпочинку, просто для себе обрав саме такий спосіб відкривати місто. Звісно, 4 дні це дуже мало для такого міста, як Париж. Особливо, якщо врахувати, що частину часу доводиться витрачати на трансфер з/до аеропорту. Мені дуже хотілось поїхати кудись в бідні райони, щоб зняти фасади багатоповерхівок для моєї фотосерії urban beehive/urban pattern, але з одного боку, брак часу, з іншого, трохи було лячно їхати туди, щоб не розпрощатись з фотоапаратом. Мені вже потім розповіли, що навіть в центрі Парижа не варто світити фотоапаратом, але, оскільки я про це нічого не знав, то нічого і не трапилось.
Метро
Париж варто відвідати лише для того, щоб вживу побачити входи до станцій метро. Їх авторство належить Гектору Ґімару, який проектував перші наземні станції паризького метрополітену в стилі ар-нуво. На даний момент зберіглось 83 станції. Це якщо не враховувати копії, які побудували з оригінальних деталей у Чікаго, Мехіко, Лісабоні та Монреалі
Синій та червоний
Кольори прапора Франції - синій, червоний та білий. Не дивно, що вони так часто зустрічаються на паризьких вулицях
Galeries Lafayette
Galeries Lafayette - універмаг, на останньому поверсі якого є оглядовий майданчик. Доступ туди, між іншим, безкоштовний
Rue Crémieux
Вулиця з кольоровими будиночками, яка дуже мені нагадує Нью-Йоркську Washington Mew
Montmartre
Монмарт - район на півночі Парижа, з пагорба якого відкривається досить непоганий вид на Париж
La Défense
Ла-Дефанс — сучасний діловий і житловий району у передмісті Парижа. Я там провів майже весь день і йому буде присвячено окремий допис
Статуя Свободи
Під час подорожей я часто шукаю щось, що відсилає до Нью-Йорка. Частіше за все це піцерії з назвою New York Pizza. Навіть в Україні є мережа New York Street Pizza. В Парижі я не зустрів жодну піцерію з подібною назвою. Натомість, знайшов копію Статуї Свободи на острові Isle of the Swans. Ця копія в чотири рази менша за оригінал, лише 22 метри заввишки, і стоїть обличчям до своєї старшої сестри у Нью-Йорку. Цей пам’ятник відкритий у 1889 році і був подарований місту від американської громади Парижа на честь сторіччя з дня Великої французької революції. Статуя спочатку стояла обличчям на схід, до Ейфелевої вежі, але її повернули на захід у 1937 році
Собор Паризької Богоматері
Лувр
Ейфелева вежа
Love Locks
Біля мосту мистецтв ми помітили наклейки з хештегом lovewithoutlocks. Це місцева ініціатива, що має на меті побороти явище обвішування мостів замками як символу кохання людей. В такій неймовірній кількості замки можуть завдати шкоди споруді через надмірну вагу, а замками завішані мости повністю, важко знайти вільне місце. Окрім того, на думку багатьох парижан, ці тисячі замків спотворюють архітектурну красу мостів. Не додають привабливості місцевості й чисельні нелегальні торговці замками, що завжди поруч й вимогливо пропонують свій крам. Free your love and save our bridges.
Транспорт
Читайте також: comments powered by Disqus